Опис педагогічного досвіду

з розв’язання педагогічної проблеми

«Національно-патріотичне виховання

як складова частина

становлення громадянина України»

класного керівника

 8 – Б классу

 Хотинської ЗОШ І – ІІІ ступенів №5

Тамари Василівни Цимбалюк

Важливо, щоб ти був готовий померти

за свою країну;але ще важливіше,

щоб ти був готовий  прожити життя заради неї.

Т. Рузвельт

Нині можна констатувати, що за роки незалежності в Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій патріотичного виховання, формування гуманістичних цінностей та громадянської позиції підростаючого покоління. В центрі патріотичного виховного процесу постала особистість дитини як найвища цінність.

«Ми тільки починаємо жити, та у нас є свої мрії, цілі, прагнення. Ми хочемо бачити нашу Україну квітучою країною. Заради цього треба жити. Жити так, щоб нашим героям не було соромно дивитися на нас з висоти вічності», - таким є життєве кредо діяльності нашого класу.

Наразі я - класний керівник 8-Б класу. Життя нашого колективу підпорядковане педагогічній проблемі  «Національно-патріотичне виховання як складова частина становлення громадянина України». З  2012 року ми з класом працюємо за напрямом патріотичного виховання. Для реалізації цієї мети ми розробили програму виховання національної свідомості «Я – родина - Україна», де врахувано вікові особливості школярів, матеріали рідного краю та можливості школи та міста. Програма розрахована на 5 років: 2012 – 2017 навчальні роки. Форму виховної роботи у 8 – Б класі ми визначили як діяльність класу – козацького рою імені П. Сагайдачного.

Патріотизм на даний час є нагальною потребою і держави, якій необхідно, щоб усі діти стали національно свідомими громадянами – патріотами,  здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі,  і особистості, яка своєю діяльнісною любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємності з метою створення умов для  вільного саморозвитку і збереження індивідуальності; і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості здійснювався на моральній основі.

Актуальність патріотичного виховання зумовлюється водночас процесом становлення України як єдиної політичної нації. В умовах поліетнічної держави, воно покликане сприяти цілісності, соборності України, що є серцевиною української національної ідеї.  При цьому важливо, щоб об’єднання різних етносів і регіонів України задля національного відродження, розбудови й вдосконалення суверенної правової держави і громадянського суспільства здійснювалось саме на базі демократичних цінностей, які в свою чергу мають лежати в основі патріотичного виховання.

Виховання патріота і громадянина — одне з провідних завдань національної освіти, що знайшло своє підтвердження у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності», «Концепції громадянського виховання особистості», «Концепції національно – патріотичного виховання дітей та молоді», де підкреслюється необхідність виховання у підростаючого покоління любові до Батьківщини, формування громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей громадянина - патріота України як світоглядного чинника розвитку культурного і творчого потенціалу нашого народу.

Проблема патріотизму, сутності патріотичної свідомості, любові до Батьківщини знайшла своє відображення як у вітчизняній філософській думці (В. Бичко, І. Надольний, Л. Сохань, І. Стогній, О. Забужко, В. Шинкарук та ін.), так і зарубіжній (І. Кант, К. Роджерс, Е. Фромм та ін.) .

Педагогічна наука також не залишалася осторонь цієї проблеми, про що свідчать праці К. Ушинського, Г. Ващенка, І. Огієнка, С. Русової, А. Макаренка, Я. Корчака, В. Сухомлинського та ін.

Проблемі патріотичного виховання приділялась належна увага і в працях представників української діаспори. Так, В. Янів у роботі «Українська вдача і наш виховний ідеал» наголошував на тому, що виховання у школі має бути в першу чергу патріотичним і державницьким, а не конфесійним, ідеологічним чи конкретним партійно-політичним.

В останні роки з проблеми патріотизму школярів, формування його в учнів загальноосвітньої школи захищено ряд дисертаційних робіт (В. Гуменюк,B. Каюков, В. Кіндрат, В. Коваль, М. Павленко). Актуальним у цьому зв’язку є дослідження В. Каюкова, який теоретично обґрунтував та експериментально апробував оригінальну систему засобів розвитку патріотизму (на героїчних традиціях українського козацтва).

Проблеми патріотичного виховання дітей та молоді в сучасних соціокультурних умовах досліджуються І. Бехом, Т. Гавлітіною, Л. Костенко,Н. Михайличенко, В. Постовим, Ю. Руденком, Г. Сагач, В. Ткаченком, І. Хлистун, К. Чорною та ін. Особливо важливим у цьому зв’язку є запропоноване І. Бехом поняття «моральна задача» як форма суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя та учня, результатом розв’язання якої є здатність вихованця до усвідомленого й добровільного прийняття суспільних цінностей, що сприяє його особистісному розвитку загалом і формуванню патріотизму зокрема.

Основна ідея досвіду

Патріотизм як суспільна та індивідуальна цінність, компонент структури особистості.

Патріотизм – це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею.

На особистісному рівні патріотизм є пріоритетною стійкою характеристикою людини, яка проявляється в її свідомості, моральних ідеалах та цінностях, в реальній поведінці та вчинках. Це звичайний моральний стан життя людини. Він виявляється не лише в незвичайних ситуаціях, а в повсякденному виконанні особистістю своєї роботи, яка приносить користь і людині, і суспільству. Отже, суб’єктом – носієм патріотизму є сама людина. Завдяки її творчій праці, любові, відданості розвивається почуття патріотизму.

Бути патріотом – значить духовно піднятись, усвідомити в Батьківщині безумовну цінність, яка дійсно і об’єктивно їй притаманна, приєднатись до неї розумом і почуттями. В той же час – патріотизм передбачає відкриття всамому собі беззавітної відданості Батьківщині, спроможність безкорисно радіти її успіхам, вдосконалення її, служіння їй, поєднання свої долі з її долею, а не любов до України здалека.

Визначальною рисою українського патріотизму має бути його дієвість. Саме вона спроможна перетворювати почуття в конкретні справи і вчинки на користь Батьківщини і держави. Адже патріот  - це не той, хто говорить красиві слова про Україну, прикрашає дійсність, а той, хто бачить труднощі, помилки, невирішені проблеми, розуміє соціально-політичну ситуацію в країні і світі, проте не панікує, не носиться зі своїми егоїстичними претензіями, не збирається тікати туди, де краще, а готовий долати перешкоди, зв’язати свою долю з долею Вітчизни.

Патріот - це той, хто в сьогоднішніх умовах неправового поля сприяє розбудові демократичної соціальної держави правовими методами. Він не ототожнює Україну, державу з владою, а усвідомлює, що влада має бути лише механізмом, засобом здійснення волі народу.

Мета, завдання, принципи патріотичного виховання

Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверену, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, і забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

• утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
• виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;
• підвищення престижу військової служби як виду державної служби, а звідси культивування ставлення до солдата як до державного службовця;

• визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;
• усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
• сприяння набуттю дітьми та учнівською молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
• формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності його культурної спадщини та майбутнього;
• формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
• утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства; культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;
• формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;
• спонукання зростаючої особистості до активної протидії аморальності, правопорушенням, шовінізму, фашизму.

У виховній роботі з класом керуюся наступними принципами виховання:

• національної спрямованості,  який передбачає формування у дітей високого рівня національної свідомості, почуття патріотизму, шанобливого ставлення до історії і культури українського народу;
• культуровідповідності, що передбачає формування базової культури особистості, ґрунтованої на морально-духовному досвіді людства;
• гуманістичної орієнтації, який передбачає ціннісне ставлення до дитини;
• цілісності, що передбачає організацію виховного процесу як системи, його спрямованість на гармонійний і різнобічний розвиток особистості;
• соціальної адекватності, який передбачає приведення у відповідність змісту і засобів виховання соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес;
• полікультурності, що передбачає введення дитини у світ української культури як складової загальнолюдської культури;
• демократизації, який передбачає утвердження демократичних засад життєдіяльності учнівських колективів, рівноправність суб'єктів навчально-виховного процесу;
• наступності і спадкоємності поколінь, який передбачає безперервність виховного процесу від родинного дошкільного до вузівського виховання.

Основними напрямами моєї виховної роботи є:

• ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави. Воно виражається у таких якостях,  як патріотизм, національна свідомість, самосвідомість, гордість за приналежність до українського народу. У класі були проведені такі заходи: перші уроки-презентації ("Україна - єдина країна", "Я - громадянин України"), акція («Лист пораненому солдату»),зустріч з учасником АТО, конкурс стінгазет («Збережемо мир»), розмова в колі («Що я знаю про символи України»), відео-мандрівка («Країна, в якій я живу»), години спілкування («Річниця гідності України», «День українського козацтва», «Соборна Україна», «Країна - моя Україна»).
• ціннісне ставлення особистості до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю, що виявляється у прилученні школярів до пам'яток історії, культури і духовності рідного краю, формуванні мотивації на дотримання традицій, звичаїв, обрядів родини, здатності їх берегти і примножувати. Учні були активними у проведенні Уроків-пам'яті («День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій 1932-1933 років», "Ніхто не забутий, ніщо не забуте", "Герої Крутів"), годин спілкування ("День української писемності і мови", "День збройних сил України", «Міжнародний день рідної мови»), уроків народознавства ("Обряди та звичаї мого краю", "Легенди про рідний край"), бесід («День Європи»).
• ціннісне ставлення особистості до сім'ї , родини, людей. Метою є виховання шанобливого ставлення до батьків, сімейних традицій, бажання надати допомогу слабшим і хворим, формування моральних чеснот: чуйності, чесності, справедливості, толерантності, милосердя. Для досягнення поставленої мети учні були залучені до проведення годин спілкування («Здоровий спосіб життя», «Доброта врятує світ»), тренінгу («Шкідливість алкоголю, тютюну, наркотиків»), бесід («Міжнародний день толерантності», «День прав людини»), екскурсії до шкільного музею,  зустрічі з учасниками бойових дій на Сході, акцій («Співучасть у долі дитини», «Пам'ять»).
• ціннісне ставлення особистості до себе, що полягає у вихованні поваги до себе як унікальної і неповторної особистості, негативного ставлення до шкідливих звичок. Проводились такі виховні заходи: тренінги («Правила поведінки на дорозі», «Пізнай себе»), година спілкування («Знай свої права та поважай права інших»), виставка-презентація («Світ моїх захоплень»), розмови у дружньому колі («На кого я хочу бути схожим», «Дружба - це...»), круглий стіл («Культура поведінки у школі, громадських місцях»), класні збори - обговорення проблем класу, підбиття підсумків навчання, звіт про виконання громадських доручень.
• ціннісне ставлення особистості до природи. Виховними досягненнями цього напряму є виховання інтересу до пізнання природи, відповідального ставлення до неї,  усвідомлення функцій і значення природи у житті людини. З цією метою проводились такі заходи: виховна година («Природа - людині, людина – природі»), участь у конкурсі осінніх букетів («Барвиста моя Україна»); усний журнал («Рослини - символи України»), екскурсія в природу («Вже брами літа замикає осінь»), акція («Букет замість ялинки»), фотовиставка («Я і природа»).
• ціннісне ставлення особистості до праці. Під керівництвом класного керівника учні роблять перші кроки до професійної самовизначеності та трудової діяльності, осмислення соціальної значущості праці, сформованості, працелюбності. Цими кроками є тренінг («Вибір професії»), анкети і виставки-презентації («Світ моїх захоплень»), благодійної акції-ярмарку кулінарних виробів, оформлення класного куточка, трудові операції.
• ціннісне ставлення особистості до мистецтва, що виявляться в естетичній ерудиції особистості, сприйнятті довкілля як естетичної цінності, розумінні мистецтва як культурної спадщини та надбання українського народу. Були проведені заходи: уявна екскурсія ("Шевченко і Буковина"), інсценізація народних традицій та обрядів ("День святого Наума"), години спілкування («Книга - джерело інформації», «Про красу зовнішню і внутрішню»), конкурс-презентація («Світ моїх захоплень»).

У своїй роботі керуюсь принципом особистісно орієнтованого виховання. Тому в центрі моделі виховної системи мого класу є особистість учня. Згідна із В.Сухомлинським, який сказав, що людина – це найвища цінність. Я переконана, що будь-яка людина, навіть маленька,  заслуговує на повагу і підтримку. Тому використовую у своїй виховній діяльності технологію педагогічної підтримки. При цьому пам’ятаю, що пріоритет у вирішенні проблеми дитини належить самій дитині, а роль педагога полягає у створенні умов для усвідомлення проблеми і пошуку засобів виходу з ситуації.

         Однією з найбільш перспективних методик, що сприяють формування  в учнів життєвих навичок соціальної активності вважаю проектну виховну  технологію. Вона є одним із провідних засобів перетворення школи із школи навчання на школу життя, формування та актуалізації життєвого досвіду учнів, оволодіння навичками планування власної діяльності, вибору засобів та шляхів її здійснення. Діяльність за проектом допомагає учням включитися в активну соціальну дію.

Значну частину позакласних заходів різної тематики організовую за технологією КТД. Колективна творча справа – це спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань спільно з дітьми і дорослими. При організації виховних заходів враховую принцип «зміни ролей» і залучення всіх учнів до виконання таких організаційних дій, що сприяють їх особистісному розвитку і готують до майбутньої самостійної діяльності.

Серед методів і форм патріотичного виховання пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать: соціально-проектна діяльність, ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, “мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації, створення проблемних ситуацій, ситуацій успіху, аналіз конфліктів, моделей, стилів поведінки, прийняття рішень, демократичний діалог, педагогічне керівництво лідером і культивування його авторитету, використання засобів масової комунікації, методики колективних творчих справ, традицій, символіки, ритуалів, засобів народної педагогіки. Крім названих можна застосовувати також традиційні методи: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою, самостійне рецензування тощо.

Ступінь гуманізації виховного процесу залежить від того, наскільки класний керівник створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання їх до самопізнання, до керування своїм розвитком. Для того, щоб вирішити це завдання, розпочинаю свою роботу із класним колективом з психолого- педагогічної діагностики. Впродовж навчального року здійснюю початкову, коректуючу та узагальнюючу діагностику.

      Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням виховною роботою. На даному етапі я вивчаю рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу, рівень психолого-педагогічної культури батьків. При цьому використовую різноманітні діагностичні методики: соціометрію, методику визначення ціннісно-орієнтаційної єдності класу Л.Фрідмана, методику виявлення ступеня розвитку самоврядування в учнівському колективі М.Рожкова,  методику визначення рівня вихованості учнів Т.Шамової, тести та анкети для батьків, діагностики творчих здібностей учнів. Результати початкової діагностики враховую при плануванні колективної роботи з класом та індивідуальної роботи з окремими учнями, роботи з батьками. Показники початкової діагностики фіксую у паспорті класу. Крім того, створюю індивідуальні картки розвитку кожного учня, в яких відмічаю зміни в особистісному зростанні дитини, зокрема спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації), рівень навчальних досягнень, культуру поведінки і спілкування, характерологічні особливості (характер, темперамент, воля, пам’ять, звички). Вважаю, що таке вивчення особистості учня, знання відхилень в його розвитку дозволяють вчасно виробити конкретний і обґрунтований план педагогічної діяльності.

          Під час самого процесу організації діяльності учнівського колективу здійснюю коректуючу діагностику, відповідно до змін, що відбуваються в розвитку учнів і учнівського колективу. Така діагностика дозволяє мені коректувати роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи. При  вивченні особистості і колективу використовую такі загальні методи: анкетування, тести, бесіди, незалежні характеристики, самооцінку, вивчення результатів творчості учнів. Крім того, використовую дієво-поведінкові методи: спостереження, дискусії, диспути, ситуації (природні, штучні), встановлення референтності особистості і колективу.

    Результати вивчення обговорюю на батьківських зборах, в індивідуальній бесіді з учнями, колективно з класом, з групою активістів. Все залежить від індивідуальних особливостей учнів, рівня сформованості громадської думки і захищеності особистості в колективі, авторитету активу, взаємостосунків з батьками.

З метою моніторингу виховної діяльності у кінці кожного навчального року проводжу узагальнюючу діагностику. Результати її знову ж заношу у паспорт класу та в індивідуальні картки особистісного розвитку кожного учня. Узагальнююча (підсумкова) діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного року. Виходячи з аналізу сформованості якостей особистості кожного школяра та рівня згуртованості класного колективу намічаю цілі у своїй виховній роботі. Завжди прагну побачити у кожному учневі, насамперед,  кращі якості, опертись на них і вже на цій основі нейтралізувати негативні прояви.

Важливу роль у процесі формування дружного і активного класного колективу вбачаю в організації спільного дозвілля. До різних календарних свят у нашому класі проводяться тематичні розважальні вечірки, причому головними сценаристами і організаторами виступають самі учні. Вже традиційним для нас стали спільні прогулянки вихідного дня, різноманітні екскурсії (у краєзнавчий музей, екологічними стежками рідного краю, історичними місцями Хотинщини, на цікаві підприємства). Вважаю, що у таких неформальних ситуаціях вчитель повинен показати себе не строгим керівником, а швидше старшим другом, який разом з дітьми не боїться стати на ковзани чи пограти у футбол. Як показав мій досвід, авторитет вчителя при цьому аж ніяк не знижується, а навпаки, учні вчаться більше довіряти класному керівнику, починають усвідомлювати себе і вчителя як єдиний дружний колектив.

        Значну увагу приділяю індивідуальній роботі з учнями. Можу виділити такі основні напрями цієї роботи :

• вивчення індивідуальних особливостей учнів, створення в класному колективі умов для прояву і розвитку реальних і потенційних можливостей учнів, задоволення соціально цінних і особистісно значущих інтересів та потреб учнів;
• вивчення та врахування в роботі стану фізичного та психічного здоров’я учнів;
• розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективу; надання індивідуальної допомоги учням, які мають проблеми в адаптації до життєдіяльності класу, відносинах з учителем та іншими членами колективу навчального закладу, виконанні норм і правил поведінки у школі та поза її межами;
• профілактична робота з учнями «групи ризику»;
• взаємодія з батьками, адміністрацією, соціально-психологічною та іншими службами навчального закладу з метою проектування індивідуальної траєкторії розвитку учнів, педагогічної підтримки суспільно корисних ініціатив учнів, корекції відхилень в інтелектуальному, моральному та фізичному становленні їх особистості;
• діагностика результатів навчання, виховання і розвитку кожного учня, облік їхніх особистих досягнень.

      З метою моніторингу індивідуального зростання кожного учня використовую методи психолого-педагогічної діагностики, вивчаю матеріали медичного та психологічного обстеження учнів, складаю індивідуальні характеристики вихованців, оформляю карти захоплень та інтересів учнів, веду щоденник особистих досягнень учнів. Визначаю разом із вихованцем та його батьками найближчі перспективи розвитку дитини, проводжу індивідуальні консультації та бесіди. 

Переконана,  якщо батьки, громадськість, школа, зокрема класний керівник, діятимуть злагоджено, співпрацюватимуть з учнями, поважатимуть їхні думки, почуття, то нам вдасться у майбутньому досягти поставленої мети - виховати гармонійно розвинену, духовно багату, самостійно мислячу особистість, справжнього громадянина України. І я буду щаслива, коли з моїх маленьких вихованців виростуть прекрасні люди і професійні фахівці.